Фонд Петра Івана Вовка і родини

11.21.2024

Сума:  $ 1,000,000
Донор:  Роман Богдан Вовк

Призначення: “Фонд Петра Івана Вовка і родини” спрямований на підтримку українського народу в захисті вільної та демократичної України. Фонд буде підтримувати поранених воїнів і цивільних людей, які отримали поранення внаслідок війни Росії проти України та її мирного населення. Підтримка включатиме медичне лікування, реабілітацію та соціальну інтеграцію поранених солдатів після хірургічних операцій зі скелетних імплантацій і, зокрема, протезування.

Після завершення війни Фонд підтримуватиме відбудову інфраструктури та житла, щоб допомогти Україні відродити та заселити зруйновані війною землі.

Якщо Україна зазнає поразки від Росії та втратить свою незалежність, Фонд підтримуватиме борців за волю, а також ті організації в Україні та в українській діаспорі, які віддані справі відновлення вільної та незалежної України.

Одночасно із підтримкою двох основних вищезазначених призначень, головною метою Фонду та його найвищим пріоритетом є, щоб Україна та її героїчний народ перетворили Україну на світоч демократії, де Правда, Справедливість, Права людини та рівні можливості були би основними захищеними правами, включаючи право на медичне обслуговування, право на житло, право на притулок, право на володіння автомобілем і право на пересування.

Передісторія: Петро та Роман Вовк народилися в Торонто, Канаді, у родині еміґрантів Михайла та Теклі (з дому Каделяк) Вовк, які пережили польську, нацистську та радянську окупацію України, але внаслідок бурхливих подій Другої світової війни втекли від другої совєтської окупації України і висадилися на вільних берегах Канади. Батьки Петра прищепили йому любов до Бога й України, якими він дорожив і з якими прожив все своє життя.

Петро любив життя і мав багато захоплень та уподобань. Він любив відвідувати авіашоу, а в дитинстві мріяв стати пілотом (летуном)-винищувачем і керувати своїм улюбленим реактивним винищувачем F-15 Eagle. Він був зарахований до Королівського військового коледжу в Кінґстоні, Онтаріо, однак батько, знаючи про амбіції свого сина щодо польотів на реактивних винищувачах, заохотив його обрати «безпечнішу» програму в Університеті Торонто.

«Петро був обдарованим студентом, особливо в математиці та фізиці, і він щиро допомагав однокурсникам та ділився знаннями з усіма, хто звертався по допомогу. Цю доброзичливість, щиру підтримку друзів і колег своїми знаннями та часом, він зберігав упродовж усього свого життя», – згадувала Оксана Процюк, давня подруга, яка разом з Петром навчалася у школі – Колеґіальному інституті Блур у Торонто. Петро з відзнакою закінчив середню школу та здобув ступінь бакалавра будівельної інженерії в Університеті Торонто.

«Петро був успішним інженером-будівельником, який спеціалізувався на проектуванні швидкісних доріг і перенесенні комунікацій. Він був відданим провідником Пласту, любителем природи, експертом із реактивних літаків та інших літальних апаратів, технічним генієм, який щедро постачав організаціям та парафіям (і друзям) відремонтовані ноутбуки. Він навчив мене всьому, що я знаю про комп’ютери», — згадує Соня Голіяд, подруга Петра з часу навчання в Університеті  Торонто. «Він став вірною підтримкою та надійною опорою в усіх життєвих злетах і падіннях».

Однак Петро був не лише відмінником, він був активним членом українсько-канадської громади. Він успішно склав Матуру в Українській суботній школі УНО Захід. Саме тут він почав усвідомлювати і переймати любов своїх батьків до України. З роками Петро став справжнім джерелом знань з історії України і міг кинути виклик кожному, хто насмілився поставити під сумнів її честь. Таким чином, Петро глибоко усвідомлював і відчував обставини боротьби свого народу, тривалу аґресію її одвічного ворога та потребу виступити вперед і надати допомогу Україні.

У дитинстві Петро щотижня був задіяний в української молодіжній організації Пласт. Саме його любов до природи, таборування та скаутинґу в атмосфері української тематики призвела до того, що Петро протягом усього життя працював із дітьми та молоддю Пласту як скаутський провідник і радник. Ця відданість Пласту та його ідеалам походила переважно від його наставника, виховника, старшого пластуна Андрія Харака, близького родича.

«Петро був не тільки активним Пластуном, а й прожив своє життя за принципами та ідеалами членства. Відтак він був братерським, активним громадським діячем і патріотом. Перейшовши пластове новацтво та юнацтвo, як старший пластун та сеньйор, Петро був виховником, звʼязковим, членом Крайової Екзекутиви Пласту Канади та організатором багатьох мандрівних таборів –  і в парку Алґонквін і на його улюбленій річці French River», – згадує його давній друг і президент Пласту Канади Роман Мушка.

І сильний тенор Петра не залишився непочутим. Будучи молодим, Петро додав свій музичний талант до чоловічого хору Спілки Української Молоді (СУМ) «Прометей». Саме з хором «Прометей» Петро багато гастролював по Канаді та Сполучених Штатах Америки, поширюючи народні пісні, і, що важливіше, пісні про боротьбу та опір українського народу, серед емігрантських громад, котрі так прагнули вільної та незалежної України в той час, коли їхня Батьківщина була під владою авторитарної окупації Радянського Союзу. Петро любив на сцені, так і поза нею співати козацькі пісні, пісні борців за волю України та пісні Української Повстанської Армії (УПА).

Богдан Скляренко, давній друг і любитель футболу, згадував: «Петро був хорошою людиною, вірним другом і справжнім українським патріотом. Хоча ми виросли по різні боки Атлантичного океану, нас об’єднала наша українська спадщина та наша любов до України та її неймовірно багатої культури. Я вперше зустрів Петра на репетиції хору «Прометей» в домівці СУМ на вулиці Крісті у Торонто. Петро був відданим членом хору і згодом став наймолодшим президентом в історії хору».

Петро розпочав свою професійну кар’єру інженера 14 липня 1981 року, яка тривала 42 роки і раптово обірвалася за два тижні до настання його пенсійного віку 65 років. Професійна спеціалізація Петра полягала у проектуванні автомагістралей, мостів і залізниць, і він наполегливо працював, щоб кожне зі своїх завдань довести до досконалості. Він був дуже відданий і вірний обом компаніям, у яких працював, і присвячував себе роботі та колегам, які часто сприймали його не лише як наставника, але й як батька. Люблячий і турботливий чоловік, Петро мав велике серце, захоплюючи усіх своєю щирістю. Він любив допомагати людям, і це був справжній Петро, з кожною людиною, яку він зустрічав.

Петро був глибоко релігійною людиною. Він був волонтером у своїй парафії, підтримував українських біженців, закуповуючи, відновлюючи та даруючи їм комп’ютери та ноутбуки. Його батьки прищепили йому християнські цінності, якими він жив і які сповідував кожен день свого життя. Петро глибоко відчував зв’язок з Україною та її народом, коли відвідував Церкву, і для Петра це було частиною життя.

Тому, в пам’ять про свого брата Петра, Роман Вовк створив цей Фонд для підтримки ідеалів і цінностей, які були найдорожчими для Петра – України та її народу.

Якщо ви бажаєте зробити внесок до Фонду Петра Івана Вовка і родини, будь ласка, натисніть кнопку “DONATE ” у верхньому правому куті сторінки та:

• Для пожертв кредитною карткою оберіть “CONTRIBUTE TODAY!” та у меню “Fund Selection” виберіть Peter John Wowk and Family Fund;
• Для переказів через e-mail надішліть пожертву на donations@BCUFoundation.com